Учнівське самоврядування

Самоврядування -

це гра в демократію чи..?

Самоврядування у школі... Ним пишаються, презентують різноманітним комісіям та пере­віркам, організовують і розвивають. Вважається, що завдяки самоврядуванню ми вчимо дітей приймати рішення, готуємо їх до майбутнього життя, даємо можливість проявити лідерські якості тощо. Разом із тим у питанні щодо учнівського самоврядування є і велика кількість опо­нентів, які вважають, що самоврядування — це бюрократія і вирощує не лідерів, а чиновників, і права у членів учнівського самоврядування номінальні, а рішення цього самого самовряду­вання втілюються ужиття лише тоді, коли вони «зручні» учителям. Насправді ж впливати на навчально-виховний процес діти не можуть, та, власне, і не мають права...

Ми вирішили дізнатися думку самих педагогів і запитали їх, що ж таке самоврядування в школі — гра у демократію чи не тільки?

• Самоврядування учнів — це не гра в демократію. Ґрунтовно організоване учнівське самовряду­вання може дати дитині виявити свої лідерські якості, виховує в неї відповідальне ставлення до дору­ченої справи, зможу порівняти свої здібності з можливостями іншої дитини; якщо куратор учнівського самоврядування в школі може за­палити вогник у душі дитини, спо­нукати її до ініціативності, то він матиме серед лідерів добрих по­літиків, союзників, і в такому разі легко досягти поставленої мети, бути успішним.

•  Це формування активної жит­тєвої позиції. Це можливість кож­ному проявити якості лідера. Це можливість кожному вільно висло­вити свою думку і знайти однодум­ців. Це можливість організувати цікаве шкільне життя.

•  В ідеальному варіанті, тобто коли самоврядування організоване правильно, педагогічний колек­тив готовий надати учням повно­важення приймати рішення, а діти готові активно працювати, бо їм це цікаво, учнівське самоврядування сприятиме розвитку творчої осо­бистості, але для цього потрібна тісна співпраця, взаєморозуміння учнів і вчителів, також і певна сво­бода для учнів.

•   Самоврядування — це бюро­кратія, яка починає виховуватися з початкових класів. Самоврядуван­ня — це демократично тоді, коли педагогічний колектив готовий сприймати учнівський. Самовря­дування — це демократично, коли на перше місце виходить людина, яка може сприймати учня. А вза­галі треба змінювати стереотипи поведінки.

•   Самоврядування — це одна із можливостей і шляхів учитися

адаптуватися до нових життєвих реалій, це співпраця учнівського і педагогічного колективів. Само­врядування — це один зі шляхів самовираження особистості, ви­явлення її лідерських якостей, це школа життя.

• Самоврядування—це співпра­ця дорослих і дітей. Спільне визна­чення завдань, мети і їх виконання.Це рівні, колективні взаємовідно­сини батьків, дітей і педагогічногоколективу. Самоврядування — цевиховання свідомого громадянина,готового активно включатися і ви­рішувати проблеми соціуму.•      Самоврядування учнівське неможе існувати в чистому вигляді ушколі, але співврядування учнів тапедагогічного колективу необхідне,тому що дитина повинна відчуватисебе суб'єктом навчально-виховногопроцесу, особистістю, яка має повнеправо впливати на життя школи. Щетака думка є про конфлікт поколінь.Ми, дорослі, дуже часто маємо про­блеми чи непорозуміння з учнями,бо забуваємо про те, що в цьому під­
літковому віці, власне, мали такі жпогляди і проблеми. І саме учнівськеспівврядування, погляди дітей зму­шують нас зрозуміти значимість тогочи іншого аспекту шкільного життя
для наших дітей, що, можливо, заразне настільки важливе для нас.• Самоврядування — це один іззасобів формування активної жит­тєвої позиції, лідерських якостей,один зі способів донести певну ін­формацію, думки, організувати ді­яльність в учнівському колективічерез самих учнів, адже це додаєроботі тільки ефективності.•      Самоврядування — це фор­
мування активної життєвої позиціїучнів, спрямоване на особистіс-но орієнтоване виховання. Коженучень повинен приймати рішення,бути активним учасником процесу,
відчувати важливість і необхідністьсвого перебування в соціумі.

• Самоврядування — це не гра, асаме життя школярів. Крім уроків, ін­коли важких і довгих, у них повиненбути інтерес до чогось. Під час уро­ків (на перервах) вони саме і повиннізайматися корисними справами: ви­рішити питання спортивних змагань,дискотеки, участі в конкурсах, ви­пуску газет, санбюлетнів, чергуванняпо школі. Все це стосується самовря­дування. Якщо дитина це зрозуміє знастанови вчителів, то вона не будешукати місця для куріння...

•  Самоврядування, якщо воноорганізоване вдало, допомагає учнямрозкрити свої здібності, виховує лі­дерські якості. Самоврядування у на­вчальному закладі здебільшого зале­жить від педагогів, які опікуються цимпитанням. У деякій мірі я погоджуюся з висловом, що самоврядування—це все ж таки гра в демократію.

• Виховання себе як активної лю­дини, не байдужої до спільних справ.Людина, яка бажає змінити життя накраще, здобути певний багаж знань,що у майбутньому буде корисним.

• Для більшості наших учнівшкола — це їхнє життя, місце, деживуть друзі, товариші, дорослілюди (вчителі), яких вони люблятьі поважають, місце, де вони отри­мують знання (зі слів дорослих —вони їм дуже знадобляться надалі).Нам, педагогам, які працюють із ді­
тьми, не можна навіть припускатидумки, що їх шкільне життя (еле­менти самоврядування є в кожнійшколі, класі) — це гра!

•  Самоврядування — спосібзнайти нові форми і методи органі­зації діяльності учнів школи за умі­лої співпраці з дорослими.

• Самоврядування — це форму­вання в дітей уміння спілкуватися,вислуховувати думку інших, прийма­ти рішення, нести відповідальністьза прийняті рішення; це співпраця, в
якій учитель і учень є колегами.

Самі  плануємо, самі  готуємо, самі проводимо, самі аналізуємо

Колективна творча діяльність у школі

Методику організації колективних творчих справ розроблено ще в 60-х рр. тепер уже минулого століття. Утім, її успішно використовує багато освітніх установ і в наш час. Колективні творчі справи — це не виховні заходи у звичному вигляді: їх суть і виховні можливості набагато глибші й сильніші.

Завжди в різних варіантах

Колективне творче плануван­ня, колективні творчі справи — пізнавальні, трудові, організа­торські, спортивні — це те, що робить спільне життя старших і молодших, вихователів і вихо­ванців повнокровним. Тут і тур­бота про свій колектив, і одне про одного, і про оточуючих людей, і про далеких друзів. Це справа ко­лективна, тому що її виконують усі разом. Ця колективна справа творча, тому що є безперервним пошуком кращих рішень життєво важливих завдань. Вона не тільки виконується, а й замислюється, планується, організується, оці­нюється спільно. Вона творча ще й тому, що завжди виступає в різ­них варіантах, виявляє свої нові можливості. І що повніше, багат­ше життєвий зміст колективної творчої справи, то сильніший її виховний ефект щодо формуван­ня світогляду, морального, тру­дового, естетичного, розумового й фізичного виховання.

Від пропозиції кожного — до загальної думки

Кожна творча справа розробля­ється колективно в такій послідов­ності:

1. Зі скарбнички наявних справ на загальних зборах (зборі) колективу вибирається одна. Про­водиться «мозкова атака», метою якої є визначення завдань і де­яких загальних обрисів майбут­ньої справи. Кожен може вносити будь-яку, навіть найфантастичнішу пропозицію.

2. Для складання остаточно­го варіанта проведення справи й керування нею обирається рада в кількості 5—7 осіб. Вона залучає до творчого процесу весь колек­тив, розподіляє завдання між мікроколективами, контролює їх ви­конання.

Можлива й інша послідов­ність:

1.  Створюється ініціативна група, що вибирає одну зі справ і
розробляє приблизний порядок її проведення.

2.Вона вносить пропозицію на загальних зборах (зборі) про мож­ливий варіант справи, доводить, переконує, зацікавлює нею. На зборах (зборі) проект обговорю­ється й допрацьовується, вносяться нові пропозиції, обирається «рада справи» (нею може бути сама іні­ціативна група або інші діти).

3.«Рада справи» виробляє оста­точний варіант плану, керує підго­товкою й проведенням справи че­рез завдання мікроколективам.

Можливий і «конкурсний» ва­ріант:

1.   Рада загону, учитель або старший товариш, друг колективу вносять пропозицію про проведен­ня того або іншого заходу із плану роботи колективу або скарбнички справ.

2.  Організуються творчі групи (мікроколективи), кожна з яких за певний час повинна виробити свій порядок проведення справи. Таким чином вони беруть участь у конкурсі на кращий варіант май­бутньої справи.

3.  Загальні збори (збір) заслу­ховує пропозиції творчих груп, ви­бирає «раду справи», що виробляє остаточний варіант, керує підго­товкою та проведенням справи че­рез завдання мікроколективам.

Можуть існувати й інші варіан­ти підготовки та проведення спра­ви. Та всі вони мають загальну ло­гіку: від пропозиції кожного — до загальної думки, тобто, самі плану­ємо, самі готуємо, самі проводимо, самі аналізуємо.

Для будь-якого варіанта обов'язковим є аналіз проведеної справи, коли на загальних збо­рах (зборі) усі — від членів «ради справи» до «рядових» учасників — міркують над удачами, аналізують причини недоліків і визначають собі уроки на майбутнє.

Методика колективного пла­нування

Колективне планування — це теж творча справа. Воно забезпечує участь кожного члена колективу в обговоренні та визначенні пер­спектив, пошуку й виборі спільних справ на новий період, у розробці конкретного плану цих справ.

Колективне планування для кожного його учасника — це шко­ла відповідальності й турботи, школа самовиховання й навчання найважливіших організаторських умінь, насамперед уміння будувати особисту й загальну перспективу «завтрашньої радості» — ближню, середню, далеку.

Перспективне планування міс­тить:

•  пошук і вибір найважливіших справ або серії справ на користь і радість своєму колективу, на­вколишнім людям, далеким дру­зям, визначення постійних справ-доручень;

•  пошук і вибір героя, історич­них фактів, які будуть вивчатися всіма членами колективу та стануть прикладом і зразком у повсякден­ній роботі й самовихованні;

•  пошук і затвердження тради­цій, звичаїв, що організують окремі сторони життя колективу.

Перспективне  планування

можна проводити після створен­ня колективу (навіть тимчасового) на зборі народження колективу (зборах-старті) на початку навчаль­ного року.

Для того щоб кожен член ко­лективу став активним учасником перспективного планування, мож­на використовувати такі форми роботи:

•  розвідка справ за різними маршрутами;

•  скарбничка цікавих пропо­зицій;

•  анкета «Хочу, щоб було так» або «Думаю, мрію, пропоную», або твори на таку тему;

•  випуск газети - «блискавки» із пропозиціями та план роботи;

• журнал-естафета, що допо­магає провести аналіз прожитого періоду й спланувати справи на за­втра;

• конкурс між колективами на кращу пропозицію про життя ко­лективу в найближчий період;

• закритий конкурс на кращу пропозицію про життя колективу;

• фестиваль мальованих філь­мів;

• огляди дружби між колекти­вами.

Що, хто, коли, де?

План спільних справ колективу на певний черговий строк (місяць, чверть) складається на загальних зборах. Тут визначається, хто бра­тиме участь у справі (весь колектив чи мікроколективи), колективи за бажанням або зведені колективи (добровільні об'єднання), хто буде організатором: «рада справи», іні­ціативна група або командир зведе­ного колективу, разом із ким буде зроблено справу й для кого.

У плані кожного колективу по­винні бути:

• справи для кожного колективу (школи, класу);

• для близьких людей, міста, ра­йону тощо;

• для далеких друзів.

Справу необхідно продумати з усіх боків, у підсумку необхідно визначити:

• Що зробимо?

• Для кого зробимо?

• Хто бере участь?

• Із ким зробимо?

• Хто організує?

• Коли зробимо?

• Де зробимо?

Для того щоб кожен член колек­тиву став активним учасником планування та проведення всіх справ, можна використовувати запро­поновані далі форми колективної творчої діяльності.

Форми, запропоновані для пер­спективного й календарного плану­вання, можна творчо використати й у розробці плану окремого заходу за максимальної участі всіх членів колективу. Необхідно заздалегідь підготувати питання для обгово­рення, газету - «блискавку» про зна­чення й особливості цієї справи.

На загальному зборі колективу після пояснення значення майбут­ньої справи, її завдань мікроколективам пропонується кілька хвилин на обговорення, потім вони мають висловитися, озвучити свої по­бажання щодо плану справи або запропонувати свій проект спра­ви. Далі проходить огляд-конкурс пропозиції або проектів, їх захист. Спільно відбираються найкращі або створюється об'єднаний про­ект. Із представників мікроколективів створюється «рада справи», що реалізує план через завдання мікроколективам, координацію зусиль, вирішує питання, що виникають під час роботи.                                            

У процесі роботи можуть стати у пригоді деякі поради:

•   у період роботи, підготовки до загального збору дорослі члени колективу, його керівники й дру­зі допомагають мікроколективам (краще по секрету), улаштовують їхні збори «в гостях» (удома), під­казують маршрути розвідки, під­тверджують і допомагають розви­вати пропозиції, що виникають у дітей;

•   на загальних зборах (зборі) дорослі діють як зацікавлені, за­хоплені загальним пошуком учас­ники колективного планування (і як ведучі, і в складі мікроколективів), допомагають дітям по­рівняти різні варіанти, навчають ставити одне одному запитання, відбирати найкращі рішення, ко­ротко узагальнювати результати обговорення, формулювати рі­шення.

Основною ланкою у становленні виховного колективу є учнівське самоврядування — самодіяльна організація дитячого життя в школі. Воно уособлює демократичну та самодіяльну атмосферу, захищає й забезпечує права всіх учасників колективу, сприяє формуванню у них громадянськості, організаторських якостей, допомагає педагогічному колективу в проведенні різноманітних заходів, виступає їх ініціатором. Загалом учнівське самоврядування є незамінним помічником педагогів. У сучасній школі, яка самостійно формує органи самоврядування, воно представлене за одним із трьох варіантів:

1. Представницький варіант. До учнівського комітету входять старости всіх класів. Така структура дає змогу оперативно доводити до відома учнів, особливо у великій школі, рішення учнівського комітету, організувати будь-яку акцію, підбити підсумки.

2. Комунарський варіант. Передбачає при організації конкретної справи створення тимчасового штабу або ради із зацікавлених учнів. Члени ради вирішують (з участю вчителів), як залучити весь колектив школи чи групу класів до справи, дають доручення, організовують роботу (свята, спартакіади, олімпіади, масові подорожі тощо). Після їх завершення штаб (рада) самоліквідується, натомість виникає інша тимчасова структура для нової справи.

3. Комісійний варіант. Згідно з ним на загальних зборах чи конференції формується учнівський комітет у складі 9—15 осіб. Вони обирають зі свого складу голову, заступника, секретаря комітету, решта очолюють комісії, до яких добирають активістів класів. Такий склад комітету є сталим, але часто він буває заформалізованим або взагалі бездіяльним.

Вищим органом учнівського самоврядування в школі є загальні збори або учнівська конференція. Виконавчий орган (учнівський комітет, рада учнівського колективу, рада командирів (старост), парламент, учнівське представництво тощо) підзвітний загальним зборам. Учнівські збори відбуваються не менше двох разів на рік (у вересні — для визначення завдань на новий навчальний рік, у травні — для звіту виконавчого органу та його перевиборів). Напередодні проведення звітно-виборних зборів проводять з учнями дискусію, ділову гру з проблем учнівського самоврядування, структури учнівського самоврядування, основних напрямів та змісту роботи, прав і обов'язків членів виконавчого органу.

Кількість членів виконавчого органу учнівського самоврядування визначає учнівський колектив залежно від обсягу запланованої діяльності та кількості комісій. Кількість комісій залежить від специфіки напрямів діяльності школи, особливостей структури, досвіду і традицій, рівня теоретично-методологічної та практичної підготовленості педагогічного колективу до керівництва учнівським самоврядуванням.

Важливими умовами плідної діяльності учнівського самоврядування є: розуміння учнями й активом завдань, змісту і суті самоврядування; вміння самостійно планувати, організовувати роботу, координувати зусилля різних ланок самоврядування, постійно здійснювати самоконтроль; уміння враховувати, регулювати, аналізувати свою діяльність, об'єктивно її оцінювати; пошук ефективних форм і методів діяльності органів самоврядування, творче використання досвіду інших шкіл.

Комісії виконавчого органу спрямовують свою роботу на підвищення якості навчання, реалізацію вимог режиму школи, організацію позакласної виховної роботи, на розвиток ініціативи і творчої самодіяльності учнів, реалізацію їх прав і обов'язків. Члени комісії є відповідальними за певний напрям роботи класу. Виконавчий орган проводить засідання один раз на місяць, комісії — раз на два тижні. Свою роботу виконавчий орган планує на рік або півріччя орієнтовно за такими розділами:

1. Вступ (короткий аналіз роботи за попередній рік, завдання на новий).

2. Організаційна робота (визначення тематики загальношкільних конференцій, класних зборів, планування навчання активу з окремих питань, організація відкритості в роботі).

3. Засідання виконавчого органу учнівського самоврядування.

4. Робота комісій (секторів).

У плані роботи враховують обов'язкові справи, в організації яких участь виконавчого органу об'єктивно необхідна (День знань, робота з благоустрою пришкільної території, налагодження чергування у школі та класах, підготовка до проведення канікул тощо).

Під час організації масштабних та епізодичних справ можуть бути поєднані зусилля постійних органів самоврядування з тимчасовими (ради, ініціативні групи клубів, творчих об'єднань тощо).

Колективним органом самоврядування в класі є збори колективу класу — впливовий чинник зміцнення дисципліни учнів, виховання в них моральних якостей. На зборах класного колективу обговорюють актуальні, зрозумілі питання повсякденного життя (підготовка культурно-масового заходу, випуск журналу, підсумки навчання за чверть, семестр, рік та ін.), визначні історичні події, сучасні досягнення, моральні проблеми. Періодичність їх проведення залежить від конкретних умов діяльності класу.

Гласність, відкритість роботи органів самоврядування (всі учні знають, де, коли, які питання обговорюються, можуть брати в обговоренні участь, пропонувати нове, оригінальне, цікаве, впливати на життя колективу) сприяє поглибленню демократизму в шкільному житті. Розвиток учнівського самоврядування, участь в якому розвиває відповідальність за шкільні справи, допомагає набути організаторських навичок, сприяє духовному зростанню, розвитку організаторських здібностей дітей.

Демократизм в учнівському самоврядуванні залежить від позиції дорослих, зокрема керівництва школи. Розбіжності між адміністрацією та учнівським самоврядуванням виникають внаслідок неправильної організації педагогічного керівництва, коли немає взаємодії між педагогічним та учнівським колективами для досягнення мети.

Основними засобами вдосконалення педагогічної допомоги учнівському самоврядуванню є: забезпечення реальних прав та обов'язків органів самоврядування; підвищення довіри педагогів до рішень учнівського колективу, його органів самоврядування; кваліфікована, тактовна допомога; цілеспрямоване навчання учнів складній справі організації життя учнівського колективу, керівництва справами школи.

За кожною комісією педагогічна рада закріплює вчителів-консультантів, які постійно мають допомагати органам самоврядування, сприяти визначенню мети діяльності, плануванню роботи, вирішенню складних ситуацій, управлінських завдань.